Шляхи оптимізації взаємодії школи і сім’ї у розвитку
особистості молодшого школяра
Співдружність школи з сім’єю, опора на родинні традиції набуває сьогодні нового педагогічного змісту та особливої актуальності. Адже об’єктивна необхідність взаємодії школи і сім’ї у розвитку особистості школяра має глибокі соціальні й психолого-педагогічні основи. Вона зумовлена сутністю самого процесу виховання і розвитку, який пов’язаний з безпосереднім сприйманням особистістю як організованих, так і випадкових зовнішніх впливів.
Впродовж багатьох віків людей хвилювала проблема становлення особистості. Відомий філософ Гельвецій відзначав, що люди не народжуються, а стають тими, ким вони є. Першоосновою розвитку дитини як особистості є виховання в сім’ї. Якщо сім’я зацікавлена у вихованні особистості, то виховний влив школи посилюється, якщо ж такий союз слабкий або не склався взагалі, то позитивний вплив школи значно зменшується. Ставлення батьків до проблем виховання дітей не є однозначним. Близько 70% батьків визнають всю відповідальність за навчання і виховання своїх дітей, 25% вважають, що виховувати дитину повинна сім’я, школа і суспільство, тому й відповідальність необхідно ділити порівну. І понад 5% батьків взагалі знімають із себе відповідальність за виховання своїх дітей.
Школа і сім’я - два суспільних інститути, на яких покладено обов’язок виховувати особистість. Визнаючи школу провідною ланкою у розвитку особистості треба зазначити, що без єдності зусиль з сім'єю, ефективність цього процесу буде низькою. Адже саме сім'я найбільше впливає на її всебічний розвиток: укладом спільного життя, побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім'ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто її морально-етичні принципи на яких споконвіку ґрунтується педагогічний досвід народу.
Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.
Єдність сім'ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку та виховання школяра. Важливого значення даній проблемі надавали відомі педагоги: Януш Корчак, А.Макаренко, В.Сухомлинський, М.Стельмахович та інші дослідники.
Сім’я - один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Лише в сім’ї, під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ у всіх його складностях і багатогранних проявах, тут проходить її громадське становлення, формується світогляд та естетичні смаки.
Здійснюючи родинне виховання, батьки створюють умови для повноцінного становлення та розвитку особистості, забезпечують дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, формують активне, зацікавлене ставлення до оточуючого середовища. З сім’ї починається дорога і до школи. У шкільному віці основою родинного виховання є формування в дітей гуманістичної моралі, естетичної культури, готовності до праці, до захисту рідної землі, патріотичних почуттів.
Мета дослідження полягає у визначенні шляхів оптимізації співпраці сім’ї і школи у розвитку особистості школяра. Адже розвиток особистості – це „процес становлення особистості, вдосконалення її фізичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання й навчання.
Він має різні форми і відбувається на основі взаємодії дитини з середовищем. А позитивний влив середовища (у нашому випадку це сімейне і шкільне ) на формування особистості здійснюється лише в тому випадку, коли вона здатна сприймати його як орієнтир у своїй життєдіяльності.
Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості, вони постають як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер. Педагоги та батьки мають керувати розвитком юної особистості. Це і є одним із шляхів оптимізації взаємодії школи і сім’ї у розвитку особистості школяра.
Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу та всієї системи освіти є найважливішою необхідністю у навчально-виховному процесі сучасної початкової школи. Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно пам’ятати, що вихованість наших учнів результат копіткої щоденної роботи, а також тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.
Дані досліджень засвідчують, що не на стільки виховує сам виховний процес, як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе. Як відомо, здоровою і щасливою дитина може вирости тільки у дружній і щасливій сім’ї, де панує любов і взаєморозуміння. Провідна роль у родинному вихованні належить, звичайно, батькам та рідній (материнській) мові. Родина відіграє у вихованні дітей колосальну роль. У сім'ї відбувається формування характеру кожної людини, її особистісних рис і національної свідомості. Більшість батьків у нашій країні добре розуміє свою відповідальність за виховання своїх дітей і приділяє їм багато часу і уваги. Проте ще багато таких батьків, які намагаються перекласти всю відповідальність за виховання своїх дітей на плечі учителів, на жаль, ще немало. Тим часом давно відомо, що якість виховання і навчання дітей залежить не тільки від учителів. Адже більшу частину свого часу діти проводять дома, в сім’ї. Тому багато залежить від того, як школярі виконують домашні завдання, як виховується у них любов до праці, як проводять вони своє дозвілля, з ким товаришують. Батьків необхідно націлювати на те, що ефективність виховання значною мірою залежить від дружного і погодженого виховного впливу на них сім’ї і школи, батьків і учителів.
Батьки виховують дітей не лише словом, переконанням, а й своїм власним прикладом, своєю поведінкою. Вони впливають на дітей тоді, коли вони тільки вступають в життя і вперше починають пізнавати навколишній світ. Тому виховний вплив батьків буває особливо сильним. Адже перші дитячі враження – це найяскравіші враження. Вони зберігаються часто на все життя. При цьому зберігаються, на жаль, не тільки позитивні, а негативні навички і звички. Якщо батьки навчать свою дитину в перші роки її життя обманювати товаришів, старших, то вона і в зрілому віці буде неправдивою.
Діти, особливо на ранніх ступенях свого розвитку, намагаються повторювати вчинки і дії дорослих, що їх оточують. Пояснюється це тим, що в них ще нема достатніх знань і життєвого досвіду. В силу цього вони й намагаються наслідувати дорослих і насамперед своїх батьків.
Ось чому поведінка батьків – це основний вирішальних засіб виховання дітей в сім’ї. Якщо батьки прагнуть виховати своїх дітей правдивими і чесними, а самі в їх присутності говорять неправду, то ефективність їх виховного впливу значно знизиться. Якщо батько або мати намагаються виховати в своїх дітей такі якості, як дисциплінованість і організованість, ввічливість і повагу до старших, самі не мають цих якостей, то їх виховна робота не дасть потрібних наслідків.
Адже тільки в соціальному оточенні людина засвоює зразки поведінки й наслідує їх: спочатку під зовнішнім контролем, до якого відносяться батьки, школа та громадськість, а потім це може стати й основою саморегуляції особистості як такої. Школі, безумовно, належить головна і вирішальна роль у вихованні і навчанні молодого покоління. Адже вона озброює школярів глибокими різносторонніми знаннями. Без школи не можна стати культурною людиною. Інтелектуальний розвиток, який дає учням школа, ґрунтується на глибокому науковому розумінні ними законів природи і суспільства.
Набуті у процесі навчання і праці знання, органічно пов’язані з почуттями і стають основою формування особистості. Розвивати інтелект дитини неможливо поза її цілеспрямованою діяльністю, якою у шкільному віці є навчання і праця.
В освітньому просторі склалися різноманітні форми зв’язку школи і сім’ї. Найбільшпоширеними способами їх оптимізації є:
Співдружність школи з сім’єю, опора на родинні традиції набуває сьогодні нового педагогічного змісту та особливої актуальності. Адже об’єктивна необхідність взаємодії школи і сім’ї у розвитку особистості школяра має глибокі соціальні й психолого-педагогічні основи. Вона зумовлена сутністю самого процесу виховання і розвитку, який пов’язаний з безпосереднім сприйманням особистістю як організованих, так і випадкових зовнішніх впливів.
Впродовж багатьох віків людей хвилювала проблема становлення особистості. Відомий філософ Гельвецій відзначав, що люди не народжуються, а стають тими, ким вони є. Першоосновою розвитку дитини як особистості є виховання в сім’ї. Якщо сім’я зацікавлена у вихованні особистості, то виховний влив школи посилюється, якщо ж такий союз слабкий або не склався взагалі, то позитивний вплив школи значно зменшується. Ставлення батьків до проблем виховання дітей не є однозначним. Близько 70% батьків визнають всю відповідальність за навчання і виховання своїх дітей, 25% вважають, що виховувати дитину повинна сім’я, школа і суспільство, тому й відповідальність необхідно ділити порівну. І понад 5% батьків взагалі знімають із себе відповідальність за виховання своїх дітей.
Школа і сім’я - два суспільних інститути, на яких покладено обов’язок виховувати особистість. Визнаючи школу провідною ланкою у розвитку особистості треба зазначити, що без єдності зусиль з сім'єю, ефективність цього процесу буде низькою. Адже саме сім'я найбільше впливає на її всебічний розвиток: укладом спільного життя, побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім'ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто її морально-етичні принципи на яких споконвіку ґрунтується педагогічний досвід народу.
Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.
Єдність сім'ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку та виховання школяра. Важливого значення даній проблемі надавали відомі педагоги: Януш Корчак, А.Макаренко, В.Сухомлинський, М.Стельмахович та інші дослідники.
Сім’я - один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Лише в сім’ї, під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ у всіх його складностях і багатогранних проявах, тут проходить її громадське становлення, формується світогляд та естетичні смаки.
Здійснюючи родинне виховання, батьки створюють умови для повноцінного становлення та розвитку особистості, забезпечують дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, формують активне, зацікавлене ставлення до оточуючого середовища. З сім’ї починається дорога і до школи. У шкільному віці основою родинного виховання є формування в дітей гуманістичної моралі, естетичної культури, готовності до праці, до захисту рідної землі, патріотичних почуттів.
Мета дослідження полягає у визначенні шляхів оптимізації співпраці сім’ї і школи у розвитку особистості школяра. Адже розвиток особистості – це „процес становлення особистості, вдосконалення її фізичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання й навчання.
Він має різні форми і відбувається на основі взаємодії дитини з середовищем. А позитивний влив середовища (у нашому випадку це сімейне і шкільне ) на формування особистості здійснюється лише в тому випадку, коли вона здатна сприймати його як орієнтир у своїй життєдіяльності.
Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості, вони постають як свідома, підпорядкована певній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер. Педагоги та батьки мають керувати розвитком юної особистості. Це і є одним із шляхів оптимізації взаємодії школи і сім’ї у розвитку особистості школяра.
Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу та всієї системи освіти є найважливішою необхідністю у навчально-виховному процесі сучасної початкової школи. Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно пам’ятати, що вихованість наших учнів результат копіткої щоденної роботи, а також тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.
Дані досліджень засвідчують, що не на стільки виховує сам виховний процес, як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе. Як відомо, здоровою і щасливою дитина може вирости тільки у дружній і щасливій сім’ї, де панує любов і взаєморозуміння. Провідна роль у родинному вихованні належить, звичайно, батькам та рідній (материнській) мові. Родина відіграє у вихованні дітей колосальну роль. У сім'ї відбувається формування характеру кожної людини, її особистісних рис і національної свідомості. Більшість батьків у нашій країні добре розуміє свою відповідальність за виховання своїх дітей і приділяє їм багато часу і уваги. Проте ще багато таких батьків, які намагаються перекласти всю відповідальність за виховання своїх дітей на плечі учителів, на жаль, ще немало. Тим часом давно відомо, що якість виховання і навчання дітей залежить не тільки від учителів. Адже більшу частину свого часу діти проводять дома, в сім’ї. Тому багато залежить від того, як школярі виконують домашні завдання, як виховується у них любов до праці, як проводять вони своє дозвілля, з ким товаришують. Батьків необхідно націлювати на те, що ефективність виховання значною мірою залежить від дружного і погодженого виховного впливу на них сім’ї і школи, батьків і учителів.
Батьки виховують дітей не лише словом, переконанням, а й своїм власним прикладом, своєю поведінкою. Вони впливають на дітей тоді, коли вони тільки вступають в життя і вперше починають пізнавати навколишній світ. Тому виховний вплив батьків буває особливо сильним. Адже перші дитячі враження – це найяскравіші враження. Вони зберігаються часто на все життя. При цьому зберігаються, на жаль, не тільки позитивні, а негативні навички і звички. Якщо батьки навчать свою дитину в перші роки її життя обманювати товаришів, старших, то вона і в зрілому віці буде неправдивою.
Діти, особливо на ранніх ступенях свого розвитку, намагаються повторювати вчинки і дії дорослих, що їх оточують. Пояснюється це тим, що в них ще нема достатніх знань і життєвого досвіду. В силу цього вони й намагаються наслідувати дорослих і насамперед своїх батьків.
Ось чому поведінка батьків – це основний вирішальних засіб виховання дітей в сім’ї. Якщо батьки прагнуть виховати своїх дітей правдивими і чесними, а самі в їх присутності говорять неправду, то ефективність їх виховного впливу значно знизиться. Якщо батько або мати намагаються виховати в своїх дітей такі якості, як дисциплінованість і організованість, ввічливість і повагу до старших, самі не мають цих якостей, то їх виховна робота не дасть потрібних наслідків.
Адже тільки в соціальному оточенні людина засвоює зразки поведінки й наслідує їх: спочатку під зовнішнім контролем, до якого відносяться батьки, школа та громадськість, а потім це може стати й основою саморегуляції особистості як такої. Школі, безумовно, належить головна і вирішальна роль у вихованні і навчанні молодого покоління. Адже вона озброює школярів глибокими різносторонніми знаннями. Без школи не можна стати культурною людиною. Інтелектуальний розвиток, який дає учням школа, ґрунтується на глибокому науковому розумінні ними законів природи і суспільства.
Набуті у процесі навчання і праці знання, органічно пов’язані з почуттями і стають основою формування особистості. Розвивати інтелект дитини неможливо поза її цілеспрямованою діяльністю, якою у шкільному віці є навчання і праця.
В освітньому просторі склалися різноманітні форми зв’язку школи і сім’ї. Найбільшпоширеними способами їх оптимізації є:
1) відвідування класним
керівником і учителями батьків учнів;
2) відвідування батьками
школи;
3) проведення класних і
загальношкільних зборів;
4) шкільні конференції батьків щодо обміну досвідом сімейного виховання;
5) «дні відкритих дверей», або «батьківські дні»;
6) батьківські комітети при школах.
Відомо, що сім'я - той основний осередок, де відбувається формування особистості дитини. Вплив сім'ї на дитину домінуючий унікальний, а багато в чому й незамінний. В сім'ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут - найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє. «Саме в сім'ї беруть початок світогляд, ідейні й моральні переконання, етичні й естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації, дитина вперше прилучається до рідної мови, історії та культури свого народу, його традицій, звичаїв, обрядів, усього укладу життя» .
Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські об'єднання, які носять різні назви - батьківські комітети, конгреси, асоціації, асамблеї, президіями, комісії, клуби і т.п. Кожен з них має свої план, положення, напрями діяльності.
Особливий тягар по забезпеченню реальних зв'язків з сім'єю лягає на плечі класовода. Свою діяльність він організовує через класний батьківський комітет, батьківські збори, а також через вчителів, які працюють в даному класі. Важливою частиною практичної діяльності класного керівника є відвідування учнів вдома, вивчення умов, в яких вони проживають, передбачення небажаних результатів. Традиційною функцією класного керівника залишається просвітницька: багато сімей потребують педагогічної поради, професійної підтримки. Адже непрофесійна робота з батьками підриває авторитет педагога і школи. Батьки будуть добиватися співпраці тоді, коли будуть бачити зацікавленість класовода долею їхніх дітей.
Взаємини школи із сім’ями учнів регламентуються насамперед державними документами. В Законі України «Про освіту» вказано на основі права і обов'язки батьків щодо виховання дітей, зокрема, відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. А стаття 50 цього закону називає батьків у числі рівноправних учасників цього процесу . Без допомоги батьків педагогічному колективу важко домогтися значних успіхів.
Отож, успішний розвиток дітей значною мірою залежить від дружної і погодженої виховної роботи школи і сім’ї. Цю істину повинні добре засвоїти не тільки вчителі, а й батьки. Так само як і діти, батьки повинні жити своєю школою, регулярно відвідувати батьківські збори, обмінюватися своїми думками і спостереженнями з класоводами. Особливо це стосується батьків невстигаючих учнів. Школа ж повинна прагнути до об’єднання зусиль щодо успішного навчання, виховання та розвитку школярів. Тому що не тільки навчальний заклад допомагає сім’ї у вихованні дітей, а й батьки повинні допомагати школі.
Відомо, що сім'я - той основний осередок, де відбувається формування особистості дитини. Вплив сім'ї на дитину домінуючий унікальний, а багато в чому й незамінний. В сім'ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут - найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє. «Саме в сім'ї беруть початок світогляд, ідейні й моральні переконання, етичні й естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації, дитина вперше прилучається до рідної мови, історії та культури свого народу, його традицій, звичаїв, обрядів, усього укладу життя» .
Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські об'єднання, які носять різні назви - батьківські комітети, конгреси, асоціації, асамблеї, президіями, комісії, клуби і т.п. Кожен з них має свої план, положення, напрями діяльності.
Особливий тягар по забезпеченню реальних зв'язків з сім'єю лягає на плечі класовода. Свою діяльність він організовує через класний батьківський комітет, батьківські збори, а також через вчителів, які працюють в даному класі. Важливою частиною практичної діяльності класного керівника є відвідування учнів вдома, вивчення умов, в яких вони проживають, передбачення небажаних результатів. Традиційною функцією класного керівника залишається просвітницька: багато сімей потребують педагогічної поради, професійної підтримки. Адже непрофесійна робота з батьками підриває авторитет педагога і школи. Батьки будуть добиватися співпраці тоді, коли будуть бачити зацікавленість класовода долею їхніх дітей.
Взаємини школи із сім’ями учнів регламентуються насамперед державними документами. В Законі України «Про освіту» вказано на основі права і обов'язки батьків щодо виховання дітей, зокрема, відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. А стаття 50 цього закону називає батьків у числі рівноправних учасників цього процесу . Без допомоги батьків педагогічному колективу важко домогтися значних успіхів.
Отож, успішний розвиток дітей значною мірою залежить від дружної і погодженої виховної роботи школи і сім’ї. Цю істину повинні добре засвоїти не тільки вчителі, а й батьки. Так само як і діти, батьки повинні жити своєю школою, регулярно відвідувати батьківські збори, обмінюватися своїми думками і спостереженнями з класоводами. Особливо це стосується батьків невстигаючих учнів. Школа ж повинна прагнути до об’єднання зусиль щодо успішного навчання, виховання та розвитку школярів. Тому що не тільки навчальний заклад допомагає сім’ї у вихованні дітей, а й батьки повинні допомагати школі.
Методологічні засоби взаємодії сім’ї та
школи
Система відносин вихователь – батьки
Один з найважливіших професійних обов'язків учителя — організація співпраці з батьками учнів. Більш того завдання складається в організації такої співпраці, яка б не тільки йшла в одному напрямку з його цілями, завданнями і діями, але і доповнювала їх.
У систему відносин «вчитель - батьки учнів» вчитель залучається об'єктивною необхідністю, самими умовами здійснення педагогічного процесу. Ця система відносин може існувати і функціонувати навіть без безпосереднього контакту її учасників, бо їх зв'язує учень як об'єкт взаємного впливу. Об'єктивна потреба співпраці вчителя і батьків учнів, що диктується єдністю цілей і завдань навчання і виховання, не означає непотрібності свідомих зусиль по організації цієї співпраці.
Відносини в системі «вчитель - батьки учнів» являють собою важливий педагогічний чинник, що сильно впливає на моральне життя учнів, які сприймають ці відносини як норму навіть в тому випадку, коли останні і не є нормальними.
Практика школи показує, що система реальних відносин «вчитель – батьки учнів» не завжди виконує свої функції. У цих відносинах нерідко зустрічаються такі недоліки:
- відсутність яких-небудь контактів в педагогічному впливі на дитину;
- вчитель іноді має невизначене уявлення про батьків учня, а батьки знають про вчителя тільки зі слів дитини;
- взаємне або одностороннє невдоволення один одним, мовчазне або відкрите несхвалення дій один одного, недовір'я і зневага аж до яскраво вираженої неприязні, часом перехідної у взаємні образи і приниження людської гідності, в гострий конфлікт, в який неминуче залучаються і діти, і який, внаслідок цього, не може не надавати руйнівної дії на педагогічний процес.
Відповідальність за моральні відносини, що складаються в системі «вчитель – батьки учнів» лягає на вчителя як на ведучу сторону, професіонально зобов'язану.
Природно, що здійснення ведучої ролі педагога в організації оптимальних відносин з батьками учнів являє собою іноді значну трудність.
По-перше, тому, що вчитель, крім морального авторитету, не має ніяких інших впливів.
По-друге, йому доводиться налагоджувати доцільні контакти з будь-якими батьками, незалежно від їх особистих якостей і особливостей, незалежно від того, чи бажають цих контактів батьки чи ні.
Протиріччя між вчителем і батьками учнів породжуються різними причинами. Проте у демократичному суспільстві такі протиріччя практично виключені, бо мета і завдання школи, носієм яких виступає вчитель, співпадають з інтересами батьків учнів, що єсоціальною передумовою для їх співпраці.
І все-таки протиріччя між вчителем і батьками учнів мають місце і в сучасній школі, хоч вони і носять інший характер. До недавнього часу традиційно робота з батьками проводилася школою безпосередньо за місцем проживання: у мікрорайоні, у ЖЕКах, в сім'ї. Дана робота включала: формування батьківського активу; проведення батьківських зборів і лекторіїв у школі та поза нею; за місцем проживання і на виробництві; створення мікрогуртків безпосередньо в будинках; організація спільних справ батьків і дітей. Така спільна і діяльність включала природоохоронні заходи, художньо-естетичну освіту, і спортивно-туристичні подорожі і змагання. Все це допомагало більш і активно підключати батьків у дитячі інтереси, дитяче життя, наповнювати і змістом сімейне виховання.
У сучасних умовах різко зменшилися контакти батьків з учителями, які найчастіше відбуваються через батьківські збори або індивідуальні виклики батьків до школи. Все це є важливі форми. Однак вони інколи не приводять до бажаних результатів.
Є, щоправда, батьки, які навіть вихованням власних дітей не займаються серйозно. Таких і до школи не докличешся.
— У нас мало часу,— кажуть вони,— ми працюємо!
— Ми годуємо, одягаємо дитину, а виховувати її — це вже справа вчителів,—додають інші.
Саме з цих сімей діти й бувають найчастіше важкими, їх не так уже й багато, а вимагають вони до себе величезної уваги, і не тільки з боку вчителів. Батьки, які разом з педагогами беруть участь у вихованні таких дітей, допомагають впливати на їхні сім'ї, згуртовувати батьківські й учнівські класні, шкільні колективи, і є опорою вчителя. Дуже багато нових, складних завдань ставить життя перед цими батьками.
На класних зборах не треба тільки про оцінки учнів. Треба, щоб на кожних зборах батьки, дізнавалися про щось нове, важливе у тому, як виховувати свою дитину.
Треба провадити в класах для батьків педагогічні бесіди, яскраві і зрозумілі, з прикладами з життя класу. Влаштовувати диспути, конференції з тих питань виховання, які особливо хвилюють. Обговорювати цікаві статті про виховання з газет, журналів «Сім'я і школа», «Початкова школа», «Журнал для батьків» та інші. Давати короткі бібліографічні огляди найцікавіших книжок і новинок на педагогічні теми. Практикувати обмін досвідом сімейного виховання. Обговорювати недбале ставлення до виховання дітей в окремих сім'ях. Організувати в класах невеличкі педагогічні бібліотечки для батьків.
Найбільш ефективними останнім часом стають батьківські збори, які проходять організаційно у формі лекторіїв. Для успішного їх проведення необхідно дотримуватися ряду вимог:
1) тематика по можливості — нестандартна, що викликає інтерес (наприклад, що повинні знати батьки, діти яких пішли в перший клас);
2) чіткий графік проведення, про який обов'язково необхідно попередити батьків на перших же зборах, щоб вони могли спланувати наперед домашній і службовий час;
3) варто пропонувати, щоб збори одночасно відвідували і мама, і тато.
Важливе значення у спільній виховній роботі відіграє батьківський комітет. Батьківський комітет необхідно обирати для того, щоб він допомагав школі, вчителям у виховній роботі з батьками. Для цього разом накреслюють, обговорюють плани роботи, шукають шляхи усунення недоліків.
Ускладнюються завдання виховання — підвищуються також вимоги не тільки до вчителів, а й до батьківського активу. Хіба не переконалися вже в багатьох школах у тому, що найчисельнішими, найцікавішими зборами бувають ті, у підготовці і проведенні яких беруть участь також і самі батьки. Ця допомога не тільки зекономить сили вчителя для іншої роботи, якої у нього непочатий край, а й принесе великий виховний ефект.
Наприклад, якщо вчитель говорить на зборах про те, що багато дітей приходить у клас з брудними вухами, нігтями, неохайно одягнуті,— враження одне. Коли ж про це саме скаже мати учня, яка днів за десять до зборів здійснила два-три санітарні огляди, враження від такого виступу буде іншим. Коли вчитель говорить про те, як важливо привчати свою дитину до режиму, яким повинен бути розпорядок дня у школяра цього класу, то, можливо окремі батьки і думають про себе: «Що ж, на те і вчитель, щоб нагадувати нам про це».
Та якщо про когось із учнів з обуренням розкажуть про те, що, відвідавши Миколчину сім'ю, вони побачили, що хлопчик залишений на самого себе, проводить день, як йому заманеться, сідає за уроки пізно ввечері, коли очі вже від утоми злипаються, місця для занять у нього немає, зошити брудні, в щоденнику за цілу чверть лише один підпис батьків,— такий виступ примусить відчути багатьох батьків і матерів, що не тільки школа, вчителі, а й самі батьки вже вимагають від них відповідального ставлення до виховання дітей.
Громадська думка батьків — величезна виховна сила. Різноманітні, педагогічно змістовні виступи батьків, особливо на класних зборах,— одна з можливостей привести її в дію.
Кожні відвідини сім'ї повинні мати якусь конкретну мету. Наприклад, на наступних зборах класний керівник хоче наочно показати батькам роль режиму в житті школяра. З цією метою він просить за кілька днів до зборів одного члена батьківського комітету побувати в сім'ї у того учня, який добре вчиться, провадить велику громадську роботу, відвідує який- небудь гурток — і все це встигає робити тому, що батьки привчили його до суворого розпорядку дня.
Інший член комітету за дорученням учителя йде в сім'ю учня, який завжди не встигає, погано вчиться саме тому, що у нього немає режиму.
На батьківських зборах обидва члени комітету розповідають про те, як проходить день у одного і другого учня. Про те, як пощастило батькам в одній сім'ї допомогти дитині стати господарем свого часу, і чому в другій сім'ї дорослі не звертають уваги на цей бік виховання.
Ці два виступи займуть не більше 10—15 хвилин, але справлять великий виховний вплив — більший, ніж годинна лекція про значення режиму дня Мета відвідання сім'ї може бути й такою: показати, як великий кругозір і глибокі інтереси допомагають дітям у навчанні, а брак того чи іншого ускладнює засвоєння навчального матеріалу.
Отже, вчителі, вихователі повинні вивчати сім'ю, щоб спрямовувати сімейне виховання на
Система відносин вихователь – батьки
Один з найважливіших професійних обов'язків учителя — організація співпраці з батьками учнів. Більш того завдання складається в організації такої співпраці, яка б не тільки йшла в одному напрямку з його цілями, завданнями і діями, але і доповнювала їх.
У систему відносин «вчитель - батьки учнів» вчитель залучається об'єктивною необхідністю, самими умовами здійснення педагогічного процесу. Ця система відносин може існувати і функціонувати навіть без безпосереднього контакту її учасників, бо їх зв'язує учень як об'єкт взаємного впливу. Об'єктивна потреба співпраці вчителя і батьків учнів, що диктується єдністю цілей і завдань навчання і виховання, не означає непотрібності свідомих зусиль по організації цієї співпраці.
Відносини в системі «вчитель - батьки учнів» являють собою важливий педагогічний чинник, що сильно впливає на моральне життя учнів, які сприймають ці відносини як норму навіть в тому випадку, коли останні і не є нормальними.
Практика школи показує, що система реальних відносин «вчитель – батьки учнів» не завжди виконує свої функції. У цих відносинах нерідко зустрічаються такі недоліки:
- відсутність яких-небудь контактів в педагогічному впливі на дитину;
- вчитель іноді має невизначене уявлення про батьків учня, а батьки знають про вчителя тільки зі слів дитини;
- взаємне або одностороннє невдоволення один одним, мовчазне або відкрите несхвалення дій один одного, недовір'я і зневага аж до яскраво вираженої неприязні, часом перехідної у взаємні образи і приниження людської гідності, в гострий конфлікт, в який неминуче залучаються і діти, і який, внаслідок цього, не може не надавати руйнівної дії на педагогічний процес.
Відповідальність за моральні відносини, що складаються в системі «вчитель – батьки учнів» лягає на вчителя як на ведучу сторону, професіонально зобов'язану.
Природно, що здійснення ведучої ролі педагога в організації оптимальних відносин з батьками учнів являє собою іноді значну трудність.
По-перше, тому, що вчитель, крім морального авторитету, не має ніяких інших впливів.
По-друге, йому доводиться налагоджувати доцільні контакти з будь-якими батьками, незалежно від їх особистих якостей і особливостей, незалежно від того, чи бажають цих контактів батьки чи ні.
Протиріччя між вчителем і батьками учнів породжуються різними причинами. Проте у демократичному суспільстві такі протиріччя практично виключені, бо мета і завдання школи, носієм яких виступає вчитель, співпадають з інтересами батьків учнів, що єсоціальною передумовою для їх співпраці.
І все-таки протиріччя між вчителем і батьками учнів мають місце і в сучасній школі, хоч вони і носять інший характер. До недавнього часу традиційно робота з батьками проводилася школою безпосередньо за місцем проживання: у мікрорайоні, у ЖЕКах, в сім'ї. Дана робота включала: формування батьківського активу; проведення батьківських зборів і лекторіїв у школі та поза нею; за місцем проживання і на виробництві; створення мікрогуртків безпосередньо в будинках; організація спільних справ батьків і дітей. Така спільна і діяльність включала природоохоронні заходи, художньо-естетичну освіту, і спортивно-туристичні подорожі і змагання. Все це допомагало більш і активно підключати батьків у дитячі інтереси, дитяче життя, наповнювати і змістом сімейне виховання.
У сучасних умовах різко зменшилися контакти батьків з учителями, які найчастіше відбуваються через батьківські збори або індивідуальні виклики батьків до школи. Все це є важливі форми. Однак вони інколи не приводять до бажаних результатів.
Є, щоправда, батьки, які навіть вихованням власних дітей не займаються серйозно. Таких і до школи не докличешся.
— У нас мало часу,— кажуть вони,— ми працюємо!
— Ми годуємо, одягаємо дитину, а виховувати її — це вже справа вчителів,—додають інші.
Саме з цих сімей діти й бувають найчастіше важкими, їх не так уже й багато, а вимагають вони до себе величезної уваги, і не тільки з боку вчителів. Батьки, які разом з педагогами беруть участь у вихованні таких дітей, допомагають впливати на їхні сім'ї, згуртовувати батьківські й учнівські класні, шкільні колективи, і є опорою вчителя. Дуже багато нових, складних завдань ставить життя перед цими батьками.
На класних зборах не треба тільки про оцінки учнів. Треба, щоб на кожних зборах батьки, дізнавалися про щось нове, важливе у тому, як виховувати свою дитину.
Треба провадити в класах для батьків педагогічні бесіди, яскраві і зрозумілі, з прикладами з життя класу. Влаштовувати диспути, конференції з тих питань виховання, які особливо хвилюють. Обговорювати цікаві статті про виховання з газет, журналів «Сім'я і школа», «Початкова школа», «Журнал для батьків» та інші. Давати короткі бібліографічні огляди найцікавіших книжок і новинок на педагогічні теми. Практикувати обмін досвідом сімейного виховання. Обговорювати недбале ставлення до виховання дітей в окремих сім'ях. Організувати в класах невеличкі педагогічні бібліотечки для батьків.
Найбільш ефективними останнім часом стають батьківські збори, які проходять організаційно у формі лекторіїв. Для успішного їх проведення необхідно дотримуватися ряду вимог:
1) тематика по можливості — нестандартна, що викликає інтерес (наприклад, що повинні знати батьки, діти яких пішли в перший клас);
2) чіткий графік проведення, про який обов'язково необхідно попередити батьків на перших же зборах, щоб вони могли спланувати наперед домашній і службовий час;
3) варто пропонувати, щоб збори одночасно відвідували і мама, і тато.
Важливе значення у спільній виховній роботі відіграє батьківський комітет. Батьківський комітет необхідно обирати для того, щоб він допомагав школі, вчителям у виховній роботі з батьками. Для цього разом накреслюють, обговорюють плани роботи, шукають шляхи усунення недоліків.
Ускладнюються завдання виховання — підвищуються також вимоги не тільки до вчителів, а й до батьківського активу. Хіба не переконалися вже в багатьох школах у тому, що найчисельнішими, найцікавішими зборами бувають ті, у підготовці і проведенні яких беруть участь також і самі батьки. Ця допомога не тільки зекономить сили вчителя для іншої роботи, якої у нього непочатий край, а й принесе великий виховний ефект.
Наприклад, якщо вчитель говорить на зборах про те, що багато дітей приходить у клас з брудними вухами, нігтями, неохайно одягнуті,— враження одне. Коли ж про це саме скаже мати учня, яка днів за десять до зборів здійснила два-три санітарні огляди, враження від такого виступу буде іншим. Коли вчитель говорить про те, як важливо привчати свою дитину до режиму, яким повинен бути розпорядок дня у школяра цього класу, то, можливо окремі батьки і думають про себе: «Що ж, на те і вчитель, щоб нагадувати нам про це».
Та якщо про когось із учнів з обуренням розкажуть про те, що, відвідавши Миколчину сім'ю, вони побачили, що хлопчик залишений на самого себе, проводить день, як йому заманеться, сідає за уроки пізно ввечері, коли очі вже від утоми злипаються, місця для занять у нього немає, зошити брудні, в щоденнику за цілу чверть лише один підпис батьків,— такий виступ примусить відчути багатьох батьків і матерів, що не тільки школа, вчителі, а й самі батьки вже вимагають від них відповідального ставлення до виховання дітей.
Громадська думка батьків — величезна виховна сила. Різноманітні, педагогічно змістовні виступи батьків, особливо на класних зборах,— одна з можливостей привести її в дію.
Кожні відвідини сім'ї повинні мати якусь конкретну мету. Наприклад, на наступних зборах класний керівник хоче наочно показати батькам роль режиму в житті школяра. З цією метою він просить за кілька днів до зборів одного члена батьківського комітету побувати в сім'ї у того учня, який добре вчиться, провадить велику громадську роботу, відвідує який- небудь гурток — і все це встигає робити тому, що батьки привчили його до суворого розпорядку дня.
Інший член комітету за дорученням учителя йде в сім'ю учня, який завжди не встигає, погано вчиться саме тому, що у нього немає режиму.
На батьківських зборах обидва члени комітету розповідають про те, як проходить день у одного і другого учня. Про те, як пощастило батькам в одній сім'ї допомогти дитині стати господарем свого часу, і чому в другій сім'ї дорослі не звертають уваги на цей бік виховання.
Ці два виступи займуть не більше 10—15 хвилин, але справлять великий виховний вплив — більший, ніж годинна лекція про значення режиму дня Мета відвідання сім'ї може бути й такою: показати, як великий кругозір і глибокі інтереси допомагають дітям у навчанні, а брак того чи іншого ускладнює засвоєння навчального матеріалу.
Отже, вчителі, вихователі повинні вивчати сім'ю, щоб спрямовувати сімейне виховання на
всебічний розвиток дитини, надавати допомогу батькам: у керівництві
навчально- виховною роботою дітей у домашніх умовах; у визначенні методів і
прийомів виховання, формування у них позитивного ставлення до школи, навчання
дітей, їх участі у суспільній і трудовій діяльності; спонукати батьків до
педагогічної самоосвіти, залучати їх до навчально-виховної діяльності у школі;
за необхідністю коректувати виховні зусилля сім'ї, нейтралізувати негативні її
впливи.
Методи роботи школи з
батьками учнів
Важлива умова ефективної навчально-виховної роботи — єдність школи і сім'ї, якої досягають за умови, що школа постійно працює над підвищенням рівня психолого-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної культури.
Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на їх правах і обов'язках, визначених Законом України "Про загальну середню освіту":
1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право;
— вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;
— приймати рішення щодо участі дитини в інновацій¬ній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;
— обирати і бути обраними до органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;
— звертатися до відповідних органів управління ос¬вітою з питань навчання і виховання дітей;
— захищати законні інтереси дітей.
2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:
— забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;
— постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умовидля розвитку їх природних здібностей;
— поважати гідність дитини, виховувати працелюб¬ність, почуття доброти, милосердя,шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;
— виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.
У роботі з батьками учнів я використовую різноманітні її види й методи. Наведу основні з них. Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких учнів слід передусім встановити тісний контакт, протее відвідувати бажано сім'ї всіх учнів.
Відвідування сім'ї може мати різну мету: загальне ознайомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня, допомога в організації режиму, обговорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подолання, залучення батьків до участі вроботі шко¬ли, вивчення досвіду виховання в сім'ї. Перш ніж відвідати родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, класний журнал, бесіди з учителями, з самим учнем), відтак з'ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Не обійтися без ознайомлення з педагогічною літературою, в якій розкрито мету відвідування сім'ї. Бажано відібрати і порекомендувати батькам літературу відповідно до теми бесіди, яку проводитимуть з ними.
Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлінної підготовки, а й від поведінки вчителя. З самого початку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я і доброзичливості. В сім'ях, які не мають систематичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до захисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу ж "зняти" будь-яку настороженість батьків. Бесіду про дітей починають з по зитивних сторін їх характеру і поведінки. Залучаючи батьків до бесіди,поступово переходять до обговорення нега¬тивного у поведінці учня. Свої судження про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наводячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків.
Встановлення істинного стану справ дає змогу накреслити спільний план дій школи і сім'ї, домовитися про взаємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі.
Запрошення батьків до школи. У разі необхідності запрошую батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними насамперед дотримуюсья педагогічного такту, створюю атмосферу доброзичливості, довір'я. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для батьків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцентування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.
День відкритих дверей для батьків у школі. Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екскурсії по школі, організовують виставки, вечори, читацькі конференції. В деяких школах їх присвячують питанням трудового, естетичного виховання дітей у сім'ї та ін. В одних школах день відкритих дверей для батьків проводять щочверті, в інших — щомісяця. Роботу з його підготовки очолює батьківський комітет і комісія з питань педагогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, доповіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак вони працюють диференці¬йовано. Хоч би якою була програма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей і поговорити з директором, його заступниками, учителями, класними керівниками, шкільним лікарем, органами дитячого самоврядування.
Класні батьківські збори. Є важливим колективним видом моєї роботи з батьками учнів. Їх проводжу 1—2 рази на чверть. Такі збори сприяють формуванню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив. Тематика зборів визначається загальними завданнями виховання, умовами навчально-виховної роботи в класі, рівнем загальної культури та педагогічного кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у вигляді лекцій або доповідей класних керівників, виступів самих батьків та обміну досвідом виховної роботи з дітьми, із залученням учнів, показом їхніх класних робіт і художньої самодіяльності, демонструванням кінофільмів.
З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків організовуюю бесіди і лекції на педагогічну тематику. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на конкретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з питань сімейного виховання.
Глибшому пізнанню методики сімейного виховання сприяють тематичні вечори і вечори запитань та відповідей, на які запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем виховання підростаючого покоління. Але такої форми роботи я ще не проводила, у зв’язку з тим, що лише півроку працюю з класом.
Для педагогічної пропаганди серед батьків використовують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише зба¬гачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учителями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.
Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімейного виховання з певної проблеми.
Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків відіграє їх самоосвіта — читання науково-популярної літератури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіо-і телепередачі. Я у свою чергу рекомендую літературу, яку вважаю необхідною для батьків, і намагаюся через певний час обговорити її, з метою пояснення або корекції зрозумілого чи незрозумілого матеріалу.Тобто, допомагаю батькам усвідомити її.
Важлива умова ефективної навчально-виховної роботи — єдність школи і сім'ї, якої досягають за умови, що школа постійно працює над підвищенням рівня психолого-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної культури.
Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на їх правах і обов'язках, визначених Законом України "Про загальну середню освіту":
1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право;
— вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;
— приймати рішення щодо участі дитини в інновацій¬ній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;
— обирати і бути обраними до органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;
— звертатися до відповідних органів управління ос¬вітою з питань навчання і виховання дітей;
— захищати законні інтереси дітей.
2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:
— забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;
— постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умовидля розвитку їх природних здібностей;
— поважати гідність дитини, виховувати працелюб¬ність, почуття доброти, милосердя,шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;
— виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.
У роботі з батьками учнів я використовую різноманітні її види й методи. Наведу основні з них. Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких учнів слід передусім встановити тісний контакт, протее відвідувати бажано сім'ї всіх учнів.
Відвідування сім'ї може мати різну мету: загальне ознайомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня, допомога в організації режиму, обговорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подолання, залучення батьків до участі вроботі шко¬ли, вивчення досвіду виховання в сім'ї. Перш ніж відвідати родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, класний журнал, бесіди з учителями, з самим учнем), відтак з'ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Не обійтися без ознайомлення з педагогічною літературою, в якій розкрито мету відвідування сім'ї. Бажано відібрати і порекомендувати батькам літературу відповідно до теми бесіди, яку проводитимуть з ними.
Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлінної підготовки, а й від поведінки вчителя. З самого початку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я і доброзичливості. В сім'ях, які не мають систематичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до захисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу ж "зняти" будь-яку настороженість батьків. Бесіду про дітей починають з по зитивних сторін їх характеру і поведінки. Залучаючи батьків до бесіди,поступово переходять до обговорення нега¬тивного у поведінці учня. Свої судження про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наводячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків.
Встановлення істинного стану справ дає змогу накреслити спільний план дій школи і сім'ї, домовитися про взаємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі.
Запрошення батьків до школи. У разі необхідності запрошую батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними насамперед дотримуюсья педагогічного такту, створюю атмосферу доброзичливості, довір'я. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для батьків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцентування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.
День відкритих дверей для батьків у школі. Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екскурсії по школі, організовують виставки, вечори, читацькі конференції. В деяких школах їх присвячують питанням трудового, естетичного виховання дітей у сім'ї та ін. В одних школах день відкритих дверей для батьків проводять щочверті, в інших — щомісяця. Роботу з його підготовки очолює батьківський комітет і комісія з питань педагогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, доповіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак вони працюють диференці¬йовано. Хоч би якою була програма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей і поговорити з директором, його заступниками, учителями, класними керівниками, шкільним лікарем, органами дитячого самоврядування.
Класні батьківські збори. Є важливим колективним видом моєї роботи з батьками учнів. Їх проводжу 1—2 рази на чверть. Такі збори сприяють формуванню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив. Тематика зборів визначається загальними завданнями виховання, умовами навчально-виховної роботи в класі, рівнем загальної культури та педагогічного кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у вигляді лекцій або доповідей класних керівників, виступів самих батьків та обміну досвідом виховної роботи з дітьми, із залученням учнів, показом їхніх класних робіт і художньої самодіяльності, демонструванням кінофільмів.
З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків організовуюю бесіди і лекції на педагогічну тематику. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на конкретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з питань сімейного виховання.
Глибшому пізнанню методики сімейного виховання сприяють тематичні вечори і вечори запитань та відповідей, на які запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем виховання підростаючого покоління. Але такої форми роботи я ще не проводила, у зв’язку з тим, що лише півроку працюю з класом.
Для педагогічної пропаганди серед батьків використовують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише зба¬гачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учителями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.
Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімейного виховання з певної проблеми.
Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків відіграє їх самоосвіта — читання науково-популярної літератури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіо-і телепередачі. Я у свою чергу рекомендую літературу, яку вважаю необхідною для батьків, і намагаюся через певний час обговорити її, з метою пояснення або корекції зрозумілого чи незрозумілого матеріалу.Тобто, допомагаю батькам усвідомити її.
ВИСНОВКИ
Результати проведеного дослідження дають підстави сформулювати такі висновки:
Родинне (сімейне) виховання (те ж саме — виховання дітей у сім'ї) — спільна назва для процесів впливу на дітей з боку батьків та інших членів сім’ї з метою досягнення бажаних результатів.
Родинне виховання повинно здійснюватися в тісній взаємодії зі школою, зокрема, і мати на меті забезпечення фізичного і психічного здоров'я дітей, повноцінного розвитку готовності до школи, набуття життєвого досвіду.
Результати проведеного дослідження дають підстави сформулювати такі висновки:
Родинне (сімейне) виховання (те ж саме — виховання дітей у сім'ї) — спільна назва для процесів впливу на дітей з боку батьків та інших членів сім’ї з метою досягнення бажаних результатів.
Родинне виховання повинно здійснюватися в тісній взаємодії зі школою, зокрема, і мати на меті забезпечення фізичного і психічного здоров'я дітей, повноцінного розвитку готовності до школи, набуття життєвого досвіду.
З мого невеликого досвіду я маю певні висновки про робота з батьками учнів, що являє собою іноді значну трудність.
По-перше, тому, що вчитель, крім морального авторитету, не має ніяких інших впливів.
По-друге, йому доводиться налагоджувати доцільні контакти з будь-якими батьками, незалежно від їх особистих якостей і особливостей, незалежно від того, чи бажають цих контактів батьки чи ні.
У сучасних умовах різко зменшилися контакти батьків з учителями, які найчастіше відбуваються через батьківські збори або індивідуальні виклики батьків до школи. Однак , я впевнена, варто використовувати і інші форми роботи з батьками в школі.
Добре виховати своїх дітей - не тільки найважливіший моральний, а й конституційний обов'язок батька і матері. За це вони відповідають перед своїм сумлінням і суспільством.У сучасних умовах різко зменшилися контакти батьків з учителями, які найчастіше відбуваються через батьківські збори або індивідуальні виклики батьків до школи. Однак , я впевнена, варто використовувати і інші форми роботи з батьками в школі
По-перше, тому, що вчитель, крім морального авторитету, не має ніяких інших впливів.
По-друге, йому доводиться налагоджувати доцільні контакти з будь-якими батьками, незалежно від їх особистих якостей і особливостей, незалежно від того, чи бажають цих контактів батьки чи ні.
У сучасних умовах різко зменшилися контакти батьків з учителями, які найчастіше відбуваються через батьківські збори або індивідуальні виклики батьків до школи. Однак , я впевнена, варто використовувати і інші форми роботи з батьками в школі.
Добре виховати своїх дітей - не тільки найважливіший моральний, а й конституційний обов'язок батька і матері. За це вони відповідають перед своїм сумлінням і суспільством.У сучасних умовах різко зменшилися контакти батьків з учителями, які найчастіше відбуваються через батьківські збори або індивідуальні виклики батьків до школи. Однак , я впевнена, варто використовувати і інші форми роботи з батьками в школі
Добре виховати своїх дітей - не тільки найважливіший моральний, а й конституційний обов'язок
батька і матері. За це вони відповідають перед своїм сумлінням і суспільством.
Немає коментарів:
Дописати коментар